Одна із найважливіших складових Нової української школи – організація навчального процесу на засадах інклюзії. Як створити доброзичливу атмосферу в інклюзивному класі, Проєкту “Навчаємось разом: дружня школа” розповіла вчителька початкових класів, логопед Анна Юрченко.
Інклюзія дозволяє реалізувати право на освіту дітей, які потребують тимчасової або постійної підтримки у навчанні чи побуті. Це не лише діти з особливостями фізичного та психічного розвитку, а й діти з родин біженців, представників національних громад, яким потрібен час для адаптації в новому для них соціумі.
Загальний показник залученості українських школярів до інклюзивного навчання ще не досяг рівня сусідніх держав, як то у Польщі (42%) чи Литві (90%), але позитивна динаміка вселяє оптимізм. За статистикою Міністерства освіти та науки, кількість учнів, охоплених інклюзивним навчанням, в Україні щороку збільшується. Так, у 2016/2017 навчальному році їх було всього 4 180, а у 2020/2021 – 25 078. Фактично, будь-який шкільний клас може стати інклюзивним, якщо батьки учня напишуть заяву на ім’я директора школи.
Долаємо страхи інклюзії
Українська система освіти нині проходить якісну трансформацію, відмовляючись від радянських стандартів. Спеціалізовані інтернати – це вже не єдине місце для здобуття освіти учнів з особливими освітніми потребами (ООП). Втім, дехто досі вважає, що «особливі» діти мають навчатися, гратися, гуляти окремо від нормотипових.
Батьки бояться, що в інклюзивному класі вчитель буде приділяти багато уваги учню з ООП – і це вплине на якість подачі матеріалу для всього класу. Тривожаться, що «особливості» учня налякають інших. А ті, хто позитивно ставиться до інклюзивного навчання, не завжди знають, як говорити зі своїми дітьми на цю делікатну тему. Батьки ж дитини з ООП можуть соромитися скористатися правом на інклюзивне навчання з остраху, що вона почуватиметься відчужено в колективі, не матиме друзів і підтримки. Атмосферу дружби та прийняття легко створити там, де є довіра, конструктивний діалог.
«Насправді невідоме може лякати кожного з нас. Саме незнання, брак інформації, переживання за свою дитину викликають страх. А страхи, на мою думку, потрібно долати. По-перше, нині кожен може особисто для себе дослідити питання інклюзії. Інформації вистачає і вона у вільному доступі. По-друге, педагог має підготуватися до інформування батьків усіх учнів, що таке «інклюзивний клас» і «інклюзивне навчання», які ролі педагогів класу в підтримці всіх школярів. Діти «віддзеркалення» своїх батьків, їх сприйняття реальності залежить від родини», наголошує педагогиня Анна Юрченко.
Усі різні – усі рівні
Школа для дитини – це не лише знання, а й спілкування, дружба, спільно проведений час. Від того, чи зможе дитина з ООП стати частиною колективу, залежить її майбутня успішна інтеграція в соціум. Розповідь про нового однокласника до того, як він прийде до школи – один із варіантів уникнення негативної реакції. Втім, вчитель має діяти по ситуації.
«Учнів не завжди потрібно готувати до появи дитини з ООП, адже в молодшій школі вони здебільшого приязні й майже не помічають відмінностей одне одного, тому охоче будують дружні стосунки», – ділиться спостереженнями Анна Юрченко. У молодших школярів ще немає досвіду оцінювальних суджень: “інакшість” здебільшого викликає у них цікавість, а не страх.
Цікавість потрібно задовольняти – пояснювати, чому деякі люди пересуваються на інвалідному візку, користуються шрифтом Брайля, мовою жестів, слуховими апаратами. Чому деякі діти уникають прямого погляду в очі чи не одразу відповідають на запитання.
Девід Мітчелл – почесний професор Університету Вайкато, автор посібника “Ефективні педагогічні технології спеціальної та інклюзивної освіти”, зазначає що діти з інвалідністю, які навчаються у звичайних класах та більше спілкуються з нормотиповими однолітками мають вищі показники соціальної підтримки і значно більше друзів. Всі учні інклюзивних класів демонструють вищий рівень успішності, розвитку й соціалізації в порівнянні з учнями класів, що навчаються за програмами спеціальної освіти.
Попереджуємо конфлікти
Втім, в інклюзивному класі (як і у звичайному) можуть виникати як відкриті, так і приховані конфлікти, коли учні не проявляють ворожого ставлення до однокласника, але й бажання взаємодіяти теж.
«Коли нормотипові діти помічають відмінності дитини з ООП, вони можуть відмовлятися спілкуватися і взаємодіяти. Але це відбувається не тому, що вони невиховані чи злі, а виключно через брак інформації, як спілкуватися правильно, або викривлені уявлення про певне порушення», – зазначає вчителька та логопед Анна Юрченко.
У допомогу вчителям та батькам – збірка художніх оповідань «Тerra інклюзія 2018», відеоролики, які допоможуть пояснити певні фізичні та психічні особливості учня з ООП, правила ефективної взаємодії.
«Для дітей з ООП однокласники є прикладом, еталоном. Дослідження показують, що діти ефективніше опановують академічні знання, швидше й легше засвоюють прийнятні моделі спілкування та поведінки, коли це їм демонструють ровесники. Навчання за допомогою однолітків корисне не тільки для дітей з ООП, а й для всього класу», – підсумовує Анна Юрченко.
Формування соціальних компетентностей школярів таке ж важливе, як і засвоєння академічних знань. Уміння співпрацювати з іншими, поважати права та гідність кожного варто розвивати в дітей з наймолодшого віку. Створення комфортної атмосфери, яка сприяє розвитку всіх школярів без виключення, ефективне залучення та включення до освітнього процесу всіх учнів є засадничими принципами інклюзивної освіти в НУШ.
Наталка Шаманова, журналістка Проєкту «Навчаємось разом: дружня школа»
Цей матеріал був створений за фінансової підтримки Європейського Союзу та Міністерства закордонних справ Фінляндії. Його зміст є виключною відповідальністю партнера і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу та Міністерства закордонних справ Фінляндії.
|