Батько розлютився.
Батько: "Якщо єдина причина, через яку ти мене розпитував - позичити грошей, щоб купити собі дурну забавку чи інші дурниці, то забирайся в свою кімнату і лягай спати. Подумай, чому ти такий егоїстичний. Я важко працюю заради тебе кожного дня, а ти мені віддячуєш такою поведінкою".

Хлопчик тихо пішов у свою кімнату і зачинив за собою двері.
Чоловік сів і ще більше розізлився через питання маленького хлопчика. Як він сміє ставити такі питання тільки, щоб отримати трохи грошей?
Приблизно через годину або близько того, чоловік заспокоївся і замислився:
"Може й дійсно було щось, що було необхідно купити за 50 грн., і він дійсно не так часто просить грошей". Чоловік підійшов до дверей кімнати свого маленького сина і відчинив двері.

Батько: "Ти спиш, синку?"
Син: "Ні тато, я прокинувся".
Батько: "Я подумав, що може я був занадто строгим до тебе, у мене був довгий та важкий день, і я мабуть зірвався на тебе. Ось 50 грн., які ти просив ...».

Хлопчик сів на ліжку, посміхаючись.
Син: "О, дякую татку!"
Потім, заліз під подушку і витягнув звідти кілька зім'ятих купюр. Чоловік побачив, що у хлопчика уже були гроші, і знову почав злитися. Маленький хлопчик повільно перерахував свої гроші, а потім подивився на свого батька.

Батько: "Чому ти хочеш ще грошей, якщо у тебе вже є"
Син: "Тому що у мене не було достатньо, а тепер вистачить! Тато, у мене уже є 100 грн. Чи можу я купити годину твого часу? Будь ласка, приходь додому завтра раніше. Я хотів би повечеряти з тобою"…
Батько був приголомшений. Він обняв свого маленького сина і попросив у нього пробачення. Це просто коротке нагадування для всіх, хто так тяжко і дуже багато працює. Ми не повинні дозволити часу промайнути, не провівши його з тими, хто дійсно важливий для нас, з тими, кого ми любимо, хто живе у нашому серці. Не забувайте ділитися ним - чого вартують 100 грн. в порівнянні з часом проведеним з коханими? Якщо ми помремо завтра, компанії, задля яких ми працюємо легко замінять нас протягом декількох днів. Але сім'я і друзі, які залишаться без нас будуть відчувати цю втрату до кінця свого життя. Якщо задуматись, ми віддаємо себе більше роботі, ніж власній сім’ї .
Деякі речі більш важливі.